12.08.2014

Рядовий Петро Сирота: «Український народ - надзвичайний»

Технічний працівник кафедри підземної розробки родовищ НГУ Петро Сирота служить у другій роті охорони 39-того батальйону територіальної оборони. До Дніпропетровська він повернувся з зони АТО ненадовго – вилікувати травму ноги, отриману під час мінометного обстрілу так званою армії ДНР.

Ще минулого року Петро Сирота жив мирним життям. Опікувався родиною, займався улюбленою справою на роботі, навідувався до мами у Кіровоградську область. Буремні події в Україні вмить змінили світосприйняття кожного українця, не став винятком і Петро. Захистити свій народ стало для нього головним:

– Мене так виховали, що треба любити свою землю, свою родину, не зраджувати їм, – розповідає Петро. – Я не хочу, щоб розплід бандитизму розповсюдився містами моєї Батьківщини. Тому пішов в українську армію добровольцем.

У військкоматі Петрові Сироті відмовляли тричі, адже у його карті значилося «не придатний». Чоловік почувався чудово, майже всю весну перебував на блокпосту Криворізької траси від Полку Національного захисту Дніпропетровської області. Хотілося більш дієво допомогти рідній країні і вже вчетверте у комісаріаті Петро рішуче сказав: «Якщо не приймете до армії, все одно піду як партизан». У спину почув: «Півгодини на збір».

Майже два місяці Петро Сирота перебував у зоні АТО в Донецькій області. За цей час від бойовиків і безчинства ДНР вдалося звільнити багато населених пунктів. Останнього часу Петро викликався бути одним з тих, хто прикриває собою розвідувальні групи. Діяти на передовій – небезпечно, обстріли майже не вщухають. На стороні супротивника багато найманців, які воюють за гроші і ні перед чим не спиняються. До того ж, їм постійно поставляють військову техніку. Втім Петро, як представник української армії, сповнений мужності і впевнений, що праве діло – переможе.

Петро Сирота розповідає і про інформаційну блокаду Донбасу. Його мешканці чують тільки неправдиву інформацію від російських ЗМІ. Вона відверто нахабна і зла. Така неправда лише розпалює вогонь, а не закликає до миру.

– Коли ми зайшли у перше місто Вольноваха, – згадує Петро, – побачили, що народ сприймає все у точності навпаки, зіграла роль інформаційна війна, яка спрямована на те, щоб озлобити людей. Міфів про українську армію величезна кількість. Однак, згодом мирне населення побачило, що ми намагаємося забезпечити мир в Україні, що не крадемо у них продукти, як це роблять найманці ДНР, а сплачуємо за них. У мешканців населених пунктів Донбасу поступово відкривалися очі на те, що відбувається. Вони дякували за встановлений спокій, навіть привозили нам продукти за 60 кілометрів.

Кафедра підземної розробки Національного гірничого університету підтримує хлопців української армії. Коли там дізналися, що Петро Сирота вирішив стати у її ряди, передали кілька пар військового взуття – берці. Допомагають нашим військові і волонтери.

– Я пишаюся своїм народом, він надзвичайний, – говорить Петро. – Не перестаю захоплюватися українцями і їх прекрасною рисою – об’єднуватися і допомагати один одному, коли трапилася біда. Розумієте, наші люди ладні життя віддати заради іншого. Волонтери, аби привезти до нас гуманітарну допомогу і військове спорядження проїжджають по території, де постійно ведуться обстріли, де вкрай небезпечно. Хоча про них також хвилюються і чекають сім’ї. Така підтримка додає сил і рішучості в боротьбі проти злочинності.

Розчулюють мужнього Петра малюнки, які передають в зону АТО з дитячих будинків. Говорить, не може дивитися на художні послання дітей без сліз. Вони починають розмірковувати по дорослому, мріють про мир, вдячні за кожен спокійний день і хочуть, щоб наші військові повернулися здоровими і неушкодженими.

– Це неправильно, що діти ростуть у такій атмосфері, деякі не можуть гратися на рідних вулицях Донбасу і Луганщини, а мають ховатися у підвалах. Блокпости ДНР розміщені прямісінько в населених пунктах, в центрах міст, аби прикриватися мирним населенням. Ми повинні звільнити ці території задля миру і спокою. Українська армія не йде вбивати супротивника, вона здійснює стратегічні кроки звільнення нашої землі від безчинства, але якщо в нас стріляють, ми змушені захищатися. Хоча навіть в такій ситуації намагаємось лише вивести агресорів із бою.

Петро Сирота, як і всі представники української армії, – справжній герой з незламним духом і оптимізмом. До того ж, Петро – дуже добра людина, небайдужа, щира. Перебуваючи в Дніпропетровську на лікуванні кожен день переймається долею побратимів. Віримо, вже незабаром усі армійці повернуться здоровими і з гарними новинами.

Наталія Андрющенко

Фото Альони Леонович і з особистого архіву Петра Сироти