24.11.2014

У Національному гірничому університеті український поет Микола Миколаєнко презентував п’ятитомну збірку поезій «ПОЕТ І ЗАМЦЕРЛА»

“ Я вірую і вірю у світлі обереги

моєї Батьківщини і синіх вод Дніпра:

Вони для мене звіку і альфа і омега,

Замцерла невгасима - життя ясна зоря” 

(Микола Миколаєнко).

У культурному життя нашої країни відбулася знаменна подія – напередодні свого ювілейного 95-річчя від дня народження славний український поет Микола Миколаєнко презентував п’ятитомну збірку поезій «ПОЕТ І ЗАМЦЕРЛА». Імпрезу організували співробітники кафедри історії й політичної теорії НГУ, творчий вечір у науковій бібліотеці НГУ блискуче провела поетеса Леся Степовичка - член Національної Спілки письменників і Національної Спілки журналістів України.

Подія дійсно унікальна, бо, кажуть, що за статистикою чоловіки в Україні рано перестають топтати ряст. Всупереч всім статистичним даним і з огляду на не зовсім сприятливі умови для життя в Україні Микола Миколаєнко ЖИВЕ Й ТВОРИТЬ. Студенти і співробітники НГУ, гості імпрези переконалися в цьому і мали змогу поспілкуватися з поетом- довгожителем і навіть прийняти подарунки – поетичні збірки з його власним автографом.

Упродовж презентації поета вітали всі ті, хто небайдужий до поетичного слова, хто знайомий з віршами нашого славного поетичного світоча або тільки прилучається до його творчості. Привітання перемежовувалися розповідями Лесі Степовички про епізоди довгого й непересічного життя Миколи Антоновича: «Як же світила Поетові зоря його долі? Яку життєву карту стелила перед ним? Микола Антонович народився 5 грудня 1919 р. в с. Мар’янівка на Криворіжжі, саме йшла громадянська війна. Тож його раннє дитинство було обпалене війною. Свого першого вірша, надрукованого у 1936 році під назвою “Дівчині”, він написав десятикласником. Воював на фронтах другої світової, має бойові нагороди...

Поезія не полишала молодого чоловіка і на війні. Боєць написав у фронтовій землянці вірші і відправив їх до Києва Максиму Рильському. Війна скінчилася, у 1946 році фронтовик повертався поїздом додому. На станції купив журнал “Україна”, розгорнув його і побачив своє ім’я та велику добірку “Віршів солдата із Кривого Рогу” з доброю передмовою визнаного метра літератури. Щастю його не було меж: вже не стріляли гармати, а в літературу його благословляв сам Максим Тадейович Рильський!

Після закінчення Запорізького педінституту пан Микола працював редактором газети «Червоне Запоріжжя», завучем і директором шкіл на Криворіжжі. Коли переїхав до Дніпропетровська у 1960-му році, працював головним редактором Дніпропетровського книжкового видавництва (пізніше «Промінь»), головним редактором художніх програм Дніпропетровської обласної студії телебачення. Можливо тому, що ці посади були надто серйозні, відповідальні, поетична муза Миколаєнка була ніби застібнута на всі ґудзики, а в останню чверть століття вона розквітла в незалежній безцензурній Україні».

Зала наукової бібліотеки НГУ того дня була переповнена студентами і гостями презентації. Поет в оточенні жіноцтва у вишиванках і подарованих квітів приймав привітання від проректора НГУ Юрія Хоменка, інспектора ректорату Антоніни Дибріної, з якою працював не один десяток літ на обласному телебаченні, координатора Центру культури української мови ім. Олеся Гончара професора Світлани Ігнатьєвої і директора цього Центру Ірини Цюп’як, завсекцією української мови кафедри історії та політичної теорії НГУ Наталії Костюк. На гостини до відомого поета з чудовою народною піснею прийшли дівчата з ансамблю «Мальви» гірничого університету. 

А Леся Степовичка у лише їй притаманному неповторному стилі продовжувала знайомити присутніх з біографією Миколи Миколаєнка: «У 1958 році митця прийняли до НСПУ. Нині Микола Миколаєнко - ветеран НСПУ і літератури, відомий на всю Україну поет, прозаїк, автор 40 поетичних збірок і книг прози та драматургії. Ці книги і публікації присутні сьогодні на виставці, яку дбайливо підготували працівники наукової бібліотеки НГУ. Творчість поета відзначено міською літературною премією ім. Павла Кононенка, про його творчість написано у книгах «У сяйві Замцерли». Науковці різних вишів України і студенти НГУ досліджують, Миколо Антоновичу, Вашу творчість і виступають з доповідями на наукових конференціях. Ваші вірші надихають нас на оптимістичне сприйняття світу, на шляхетні почуття».

Студенти Віктор Шипілов і Владислав Чебану прочитали вірші головного героя імпрези, а далі поетичний калейдоскоп продовжила Леся Степовичка, яка процитувала незабутні рядки віршів «лицаря поезії» - Миколи Миколаєнка, зокрема про мудрість, кохання і … політику. Бо який той поет, який не відгукується на суспільне життя країни? Теплими словами привітали свого колегу журналісти Любов Соболенко і Володимир Пасічник.

Поетеса Леся Степовичка присвятила своєму колезі по перу Миколі Миколаєнку і такі слова: «Дорогий Миколо Антоновичу! Дякуємо Вам за те, що Ви такий, який є, що у високому віці не озлобились, не прокляли долю за малу пенсію і безгонорарність, не зневірилися в людях, а за всіх обставин залишаєтеся Людиною, живете у гармонії із Божим світом, оточенням і з самим собою. Тому Ви сьогодні, як і завжди, насправді молодий і креативний Поет. Серце поета не старіє і підтвердженням тому є Ваша творчість, яка розквітає і не в’яне, тому що маєте від Бога талант, мудрий дар поета і провидця». 

Леся Степовичка підкреслила, що 5-томник Миколи Миколаєнка «ВІЩА ЗОРЯ» – якісний яскравий творчий доробок, а любовну лірику, вміщену у ньому, можна порівняти з талантом Шекспіра». А також «ВІЩА ЗОРЯ» - це творчий ренесанс Миколаєнка у високому понадгетевському віці, бо пан Микола перевершив Гете за віком, - зазначила поетеса. 

На творчому вечорі було багато незабутніх моментів, час пролетів зовсім непомітно. Заввіділом бібліотеки НГУ Тетяна Валова присвятила поетові вірші і проникливо прочитала їх, а Микола Антонович щиро подякував цій неординарній жінці. Вірші корифея прочитала й заввідділом наукової бібліотеки Наталія Вітрук.

На творчий вечір прибула й представниця військкомату АНД району м. Дніпропетровська пані Валентина і – це з розряду неймовірного - вручила посвідчення полковника запасу і зачитала наказ воєнкома про присвоєння М. А. Миколаєнку звання полковника!

Наприкінці вечора гості послухали виступ поетеси і сестри бенефіціанта Миколаєнка Надії Філенко і пісню у її виконанні «Пане полковнику». І, мабуть, довго не забудеться пам’ятний виступ Миколи Миколаєнка, присвячений академіку НАН України ректору НГУ Геннадію Півняку.

Микола Антонович прочитав і свої вірші, сповнені енергії і оптимізму. Гадаю, багато хто з сучасних, набагато молодших за віком поетів, може тільки позаздрити його життєвому заряду .

Особливе місце у поезії пана Миколи посідає образ Замцерли. Ось як пояснила його присутнім Леся Степовичка: «За слов'янською міфологією – Замцерла - зоря, весна, юна діва, богиня квітів, та, що не дає спати ночами. В класичній астрономії це планета Венера, в римській міфології богиня кохання. В поезії М. Миколаєнка Замцерла виростає до символу віщої зорі, отої, що веде людину життєвим шляхом, тої, що осяває життя поета незгасаючою, непроминальною любов’ю. Це зоря, яка веде поета по життю вже скоро 95 літ. Саме стільки виповниться нашому гостю 5 грудня цього року. Це зоря, яка світить над нашою Україною». 

Я повністю поділяю думку Лесі Степовички про те, що своїми творами поет поповнив і збагатив літературний процес Придніпров’я і скарбницю української національної літератури. Додам, що зі своїми яскравими і неперевершеними, багатими поетичною тропікою творами Микола Миколаєнко може з успіхом ввійти і до шкільної програми з української літератури.

 

Імпреза закінчилася щемливою піснею на слова Дмитра Павличка «Два кольори» у виконанні Адама Гайчені і Олександра Яремчука, і побажаннями Миколі Антоновичу міцного здоров’я і многая-многая літа! Хай сяє йому ще довго його незгасна зоря ЗАМЦЕРЛА! 

Валентина Шабетя, ІАЦ НГУ

фото Альони Леонович (відеостудія "Юність" НГУ)