06.03.2015

«Улюблені рядки про жінок»

 Так називався поетично-пісенний вечір, який організувала і провела голова Жінради НГУ Любов Блохіна напередодні Міжнародного жіночого дня 8 березня.

Любов Геннадіївна привітала жіноцтво нашого університету з весняним святом і підкреслила, що в стінах НГУ працює багато талановитих представниць прекрасної статі. Зокрема, пані Любов прочитала вірш колишньої співробітниці НГУ Ольги Удовицької «Запали свічку». Доля пані Ольги показова тим, що жінку не зламала нелегка доля. Після важких операцій вона продовжує жити і творити – писати вірші.

Час на поетичному вечорі плинув непомітно, тому що кожен пісенний чи поетичний номер був підготовлений з великою старанністю і любов’ю. Насамперед свої таланти демонстрували учасники студії «Вуглик» на чолі з керівником, відомою поетесою Людмилою Некрасовською, яка прочитала вірші про жінку. Свої вірші виконали співробітниця кафедри хімії Зінаїда Кравченко і доцент кафедри фізики Тетяна Журавльова. Запам’ятався прекрасний вірш співробітниці бібліотеки Тетяни Валової «Мой курсив» у авторському виконанні. А співробітник НГУ Михайло Журавльов привітав присутніх жінок віршами Олександра Блока.

Свою пісенну майстерність продемонстрували інженер навчального відділу Інга Піскунова, інспектор ректорату Антоніна Дибріна, співробітниця НГУ Наталія Ключникова. Захоплення викликала пісня «Не отрекаются любя» на слова Вероніки Тушнової і музику Марка Мінкова у виконанні інспектора вченої ради Ірини Ступакової.

Вечір продовжився поетичними словами Кайсина Кулієва - вірш «Женщинам, которых я не знаю» прочитав Михайло Дорошенко. Свої вірші виконав учасник студії «Вуглик» Андрій Кужеєв, зокрема гості вечора тепло сприйняли вірш «Господь ребро взяв у Адама».

Працює в НГУ мама-героїня – доцент кафедри історії і політичної теорії Ірина Цюп’як. Радість її життя – чотири синочки і розумниця-донька, чоловік і… робота. Ірина Костянтинівна живе життям університету і, зокрема, Центру культури української мови ім. Олеся Гончара, директором якого вона є. Залюблена в поезію, красива жінка пані Ірина прочитала вірші українських поетів Олександра Олеся і Ліни Костенко.

Ще одна незабутня мить вечора – пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка і музику Кос-Анатольського у виконанні заступника проректора з фінансово-економічної роботи Івана Іонкіна. Це був справжній фурор, бо слова, музика і прекрасне виконання злилися воєдино! Після останніх акордів пісні у читальному залі науково-технічної бібліотеки НГУ, де проходив вечір, прозвучало «Браво!».

Наостанок Любов Блохіна надала слово знаній і улюбленій поетесі, яку вже «привласнив» НГУ, Лесі Степовичці. У своєму виступі вона сказала, що поезія дружить скоріше не з радістю, а з печаллю. Леся Степовичка у своєму виступі розповіла про найбільше кохання Тараса Шевченка. 30 червня 1843 року, перебуваючи в селі Мойсівці на бенкеті в Т. Г. Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською – дружиною поміщика полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині. Він потім неодноразово приїздить до маєтку Закревських, пише портрети Ганни і Платона. Поет присвятив «Ганні вродливій» (так називав її Тарас), своєму ''єдиному великому коханню'' поему ''Слепая'', а також поезії ''Г.З.'' та ''Якби зустрілися ми знову...''. В цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках любові звучить біль самотності. Зболене серце поета ще довго зберегло чарівне почуття до жінки, ''свята чорнобривого''. Пані Леся прочитала цього вірша із «Кобзаря» й нагадала, що незабаром ми будемо святкувати 201 річницю від дня народження генія. Ось цей вірш, написаний змученим і всіма забутим Шевченком у засланні:

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

[Друга половина 1848, Косарал]

Також пані Леся розповіла про найбільше, до того ж, щасливе кохання великого Гете і прочитала його поезії в оригіналі. На прохання слухачів поетеса прочитала власну любовну лірику «Ви сьогодні наснились мені...» та «Осінні люди».

У кінці вечора відбувся несподіваний дебют – начальник науково-дослідної частини, директор Центру українсько-польської співпраці професор Роман Дичковський прочитав вірші, які написав несподівано для себе самого. Леся Степовичка привітала початківця, порадила панові Романові уникати так званих «холостяцьких рим», побажала, як знавцеві польської мови, спробувати перекладати поезії Адама Міцкевича та Віслави Шимборської. А Людмила Некрасовська запросила Романа Омеляновича на засідання студії «Вуглик»».

Валентина Шабетя, ІАЦ НГУ

Фото Альони Леонович (відеостудія "Юність" НГУ)