14.02.2013

Жаркі полудні Криму або "Готуй санчата влітку"

Новела

Оля сушила речі, дуже хотілося спати ... Перше, що усвідомлюється, це те, наскільки важко вставати рано-вранці! А як гудуть ноги після перших кілометрів по гальці!Через декілька днів розумієш, що йдеш не по пагорбу, а по таврійській«серії», а он лежать делювіальнівідкладення і вода не із скелі сочиться, а з водоносного горизонту, пошкодженого тектонічними процесами. І здається,що ми все життя так говорили і думали. Піднімаючись і спускаючись по дорозі до Малореченська, розумієш всю романтичність жаркого полудня. Йдеш і дивишся під ноги, рюкзак тре з незвички, і шалена думка: навіщо нам молоток?! Одним словом – практика!

Але варто підняти очі, як натикаєшся на море. Лінія його переходу до неба стерта, і здається, що перше є продовженням другого. А цей бриз! А шум прибою!Хочеться просто посміхатися. Пихкаючи, мало не на п'ятій точці з'їжджаєш по туфах і базальту, забувши про втому, лізешдо печери і з розумним виглядом визначаєш кальцит…

Найголовніше завчасно не дивитися на стежку, по якій повертатися. І, звичайно ж, зразки. Спочатку набираєш їх 20, потім, подивившись на стежку,більше десятка задумливо кладеш посеред гальки, решту дбайливо кладеш до рюкзака… Якби ж то знати, що через тиждень цими зразками гарно викладається клумба біля будиночка. Перший скарб - щіточка кварцу і саме по дорозі в Привітне розумієш всю цінність молотка. Як ми з Олею діставали той кварц - видовище не для слабонервних. Та й взагалі якось звично вставати зі світанком, вмиватися холодною водою, будити бригаду...

Звичайно, практика - це не тільки маршрути. Холодне море не остуджувало наш запал, засмагати під затягнутим хмарами небом було весело, «камералки», вогнище, біганина навколо будиночків, гра на гітарі (навіть не знаючи акордів і жодної пісні)- теж весело. Перелякані відпочиваючі і та самадопитливість, коли незважаючи на щоденні походи, бродиш довкіллям, досліджуючи кожен пагорб.

Практика багато чого навчила нас:  

1) Не здаватися. Коли піднімаєшся на Демерджі, вже восьме дихання закінчується, хочеться сісти відпочити, попити водчки, як раптом натикаєшся поглядом на Петра Миколайовича. Він йде з таким самим рюкзаком, але ніби не на гору, а на вечірню прогулянку, встигаючи розповідати історію цих місць. Тут не те що сісти, - сповільнитися не хочеться, і ти вперто йдеш все вище і вище. І коли стоїш на висоті 1239 метрів, вдихаєш повними грудьми, відчуваєш себе справжнім переможцем і поблажливо дивишся на людей, що приїхали на джипі.
2) Не коверзувати.
Подумаєш,- кашу перевертаєш, а вона з тарілки не те що не стікає - не випадає! Подумаєш, - море холодне, Дніпро взагалі зелений. Подумаєш, - в Алушті нагору 20 хвилин до будиночків йти, там одне АТБ і від нього 45 хвилин ходьби.
3) Застосовувати теорію на практиці.
Все, що ти читав, чув, - це добре, але поки один раз не помацаєш і не побачиш суть, зрозуміти не зможеш. Знати, що твердість кварцу 7 і подряпати ним вікно в номері - ось воно, підтвердження шкали.
4) Веселитися
Здавалося б, і так вмієш, але не все просто, адже жартувати, як геолог, - це мистецтво і збагненно лише тим, хто був у поході, шукав пірит на мармуровому кар'єрі, бачив, як на практику приїжджають на «шпильках» і з нарощеними нігтями.

Якщо у вашому житті постає запитання: їхати чи не їхати на практику, то рекомендую взяти гітару, карти для преферансу і бажання знайти пригоди. Чуючи запитання:чи їдеш ти в цьому році на практику? - ми з подругами лише посміхаємося і упаковуємо молоток. Куди ж без нього?!

Катя Синчук, студентка групи ГЛгр-11-2, будиночок 107, 1 бригада