13.10.2015

ВІК БРОНЗИ

Під такою назвою у Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара відбулася творча зустріч з відомим скульптором, Народним художником України Володимиром Небоженком.

Ми згадали біографію нашого гостя. Життєвий шлях пана Володимира - це історія селянського сина, який досяг висот мистецької майстерності і суспільного визнання. Дуже корисно нашим студентам, молодим людям, які обдумують життя зустрічатися з такими людьми, як Володимир Небоженко. 

Народився 6 травня 1941 року в селі Богданівці Васильківського району на Дніпропетровщині. Дитинство минуло на хуторі Преображенка та у селищі Покровське Покровського району. У 1959 р. - закінчив технічне училище ТУ-4 за фахом тесляр-столяр. У 1959–1966 р. навчався і отримав художню освіту у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Е.В.Вучетича на скульптурному відділенні та в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, майстерня професора, Народного художника СРСР Василя Бородая (1966–1972).

В. П. Небоженко працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Автор багатьох пам'ятників та меморіальних дошок в Дніпропетровську та в Україні, зокрема, пам'ятника молодому Тарасу Шевченку, Олександру Полю, меморіальної дошки О. Гончару та ін.

З 1968 року учасник всесоюзних, республіканських, обласних художніх виставок. У 1973 році відбулася перша персональна виставка творів у м. Дніпропетровську. У 1974 році — став членом Спілки художників СРСР.

Нагороджений багатьма відзнаками і нагородами. 1975 рік — лауреат обласної премії ім. Г. І. Петровського. 1989 рік — звання «Заслужений художник України» за пам'ятник воїнам 152-ї стрілецької дивізії, м. Дніпропетровськ. 2000 року — звання «Народний художник України» отримав за пам'ятник молодому Тарасу Шевченку. У 2002 році майстра нагороджено пам'ятною медаллю «За заслуги перед містом».

Твори скульптора знаходяться в Міністерстві культури України, в Дирекції виставок Національної спілки художників України, у Дніпропетровському художньому музеї, у Дніпропетровському Національному історичному музеї ім. Яворницького, в Національному музеї Тараса Шевченка, в приватних колекціях України та зарубіжжя.

Гостя привітав проректор НГУ Ю. Т. Хоменко, який порівняв мистецтво гірничої справи з мистецтвом скульптури. Ст. працівник наукової бібліотеки Наталя Вітрук вручила В. П. Небоженку альбом «НГУ- відповідність часу» від адміністрації бібліотеки та НГУ. Вокальний дует - Олександр Яремчук та доцент Михайло Зенкін привітали скульптора українською народною піснею «Ой, там, за Дунаєм».

Присутні із задоволенням переглянули фільм про життя і творчість В. Небоженка (режисер В. Десятерик).

Автор цих рядків прочитала вірш «В майстерні скульптора», присвячений В. Небоженку.

Гість подарував свої альбоми зі скульптурами Куму та Науковій бібліотеці НГУ.

Тримаючи в руках оберемок жовтих хризантем, гість відповів на запитання студентів, серед яких були такі:

Чи Ви мріяли про славу? Яка з Ваших робіт Вам найдорожча?

Як Ви ставитесь до руйнації пам ятників? Над чим працюєте зараз?

Леся СТЕПОВИЧКА, ведуча заходу, провідний фахівець ЦКУМ ім. Ом. О. Гончара.


Леся СТЕПОВИЧКА

В МАЙСТЕРНІ СКУЛЬПТОРА

Народному художнику України  

Володимиру Небоженку


Тут тепло не буває,

тут панують

холодна тиша

й сутінки богів.

І в них Митець вподібнюється Богу.

Він глину місить,

Кропить її своїм кривавим потом,

Мне в спритних пальцях,

Пританцьовує, шаманить

Над тим замісом,

Над розкритим Кобзарем,

Слова якого іскру викресають,

в митцевім серці:

«Поставлю хату і кімнату...»

Ні, не поставив, не дали, згубили.


Так я поставлю!

Я сотворю йому Украйну,

Його в Украйні

Навіки поселю.

На людній площі,

у центрі мега-міста

на березі Дніпра-Славути.

«І буде видно, й буде чути...»


В руці – рукопис,

Погляд молодий,

Ще сповнений надій і сподівання.

Вітри весняні обіймуть за плечі,

дощі в чоло високе поцілують.


І стануть коло нього

Збиратись люди

і читати вірші.

Побачення тут стануть призначати,

Освідчуватись в вічному коханні,

Приїдуть молоді,

Щасливі наречені,

Дітей своїх ізгодом приведуть,

а ті своїх...

Великі сім’ї,вольні,нові.

Замайоріють свіжі чорнобривці,

Лілеї забіліють коло ніг.

«І буде син, і буде мати...»


Начальники прийдуть

З оркестрами гучними,

А голови гарячі

Тут стануть революції чинити.


Хтось, може, чарку піднесе Тарасу,

І одиноке серце безпритульне

Кобзар зігріє

Поглядом привітним.


Усе це буде, мрія долетить!

Та спершу на каркас

З металу чорного

Накласти глину

Шматочок за шматком.

Із глини - в гіпс,

Із гіпса - в бронзу.


Майстерня скульптора.

Містичне перехрестя

Епох,енергій,пристрастей,оман.

Тут бюсти на полицях спочивають

Від шалу попередніх лихоліть.

Дрімають клони Чкалова і Поля...

Олесь Гончар ясніє в профіль і анфас.


Майстерня скульптора.

Тут час перетікає,

мов зоряний пісок

Із дня - у ніч,

із року - в рік,

в нове тисячоліття.

Із небуття - у вічність яснозору.


Хто чує правду пальцями тонкими,

Хто зчитує доби мінливу круговерть,


Той не боїться ні аскези, ані схими.

Хто глину підкорив,той подолає й смерть.