З нагоди 72-ї річниці визволення Дніпропетровська у Другій Світовій війні відбулось засідання військово-історичного клубу ім. капітана А. Грязнова 

Клуб працює з грудня 2002 року і носить ім’я випускника геолого-розвідувального факультету ДГІ 1941 р. Андрія Інокентійовича Грязнова – відомого альпініста, учасника Другої Світової війни, який у складі групи радянських альпіністів встановлював прапор Перемоги на одній з вершин гори Ельбрус на Кавказі.

  

На засіданнях клубу розглядаються питання військової історії України від стародавніх часів до наших днів. У клубі сформовано групу шанувальників військової історії, а на його засідання, що відбуваються раз на місяць, запрошуються всі бажаючі. 

 Раду клубу очолює А.В. Поух – доцент кафедри історії та політичної теорії. З десяти членів ради клубу четверо є учасниками бойових дій, ветеранами війни в Афганістані. Анатолій Поух організовує всі засідання клубу і приймає рішення про місце їх проведення. В залежності від теми вони можуть проводитися поза межами НГУ: в міських музеях, діорамі, місцях бойової слави. 

 На засідання з нагоди 72-ї річниці визволення Дніпропетровська у Другій Світовій війні до музею історії НГУ прийшли студенти НГУ – слухачі кафедри військової підготовки, викладачі, гості, серед яких ветеран Другої Світової війни Савелій Бас. До речі, за інформацією управління праці та соціального захисту населення міської ради, сьогодні у Дніпропетровську мешкають 42 учасники оборони та визволення міста.

 

 

Треба віддати належне Савелію Борисовичу, який заради зустрічі зі студентами скоротив на декілька днів лікування у шпиталі. Він народився у 1922 році і, за його словами, 35 років віддав службі в лавах армії. Брав участь у двох великих битвах Другої Світової війни – під Прохоровкою і у Корсунь-Шевченківській битві. Незважаючи на поважний вік – 93 роки – Савелій Борисович добре виглядає, зберіг гостру пам'ять і бажання спілкуватися з людьми. 

 

 Досить компактна, але надзвичайно пізнавальна розповідь ветерана стосувалася його участі у війні. Щоправда, у визволенні Дніпропетровська він участі не брав, але сповістив дуже цікаву, на мій погляд, інформацію. Савелій Бас прибув до рідного міста «у самоволку» відразу після його визволення і заперечує зведення так званого «Совінформбюро» про те, що у Дніпропетровську «йшли сильні вуличні бої». «Ні, - сказав він, - ніяких боїв у самому місті не було, його не брали штурмом. Нацистські війська таємно ночами покидали місто, щоб зберегти сили для подальшого реваншу».

 

Науковий співробітник Обласного історичного музею ім. Яворницького Валентина Сацута розповіла версію визволення Дніпропетровська, побудовану на історичних даних і фактах. Саме 25 жовтня 1943 року наше місто силами 46-ої і 8-ої армій 3-го Українського фронту було визволено від німецьких окупантів. У серпні того ж року розпочалася битва за Дніпро – одна з найважливіших битв Другої Світової війни, фіналом якої стала наймасштабніша операція – Форсування Дніпра. 25 жовтня 1943 року частини 39-ої гвардійської дивізії в районі Лоцманської Кам’янки і 152-ої стрілецької дивізії в районі селища Діївка звільнили місто від окупації. Пані Валентина Сацута стверджує, що сильні бої за Дніпропетровськ на його окраїнах були, про що свідчать братські могили в тих місцях, наприклад у Діївці. 

 Валентина Сацута ще раз нагадала нам – гостям клубу – про генерала Пушкіна, танк якого як пам’ятник стоїть нині неподалік НГУ. У 1942 р. Юхима Пушкіна призначено командиром 23 танкового корпусу, який брав участь в боях під Сталінградом, на Курській дузі, а 8 вересня 1943 р. танкові частини корпусу першими перетнули кордон Дніпропетровської області і почали її визволення. В жовті 1943 р. корпус брав участь у визволенні Запоріжжя, а протягом зими 1943-1944 рр. в складі 3 Українського фронту брав участь у важких боях за визволення Правобережної Дніпропетровщини. 11 березня 1944 р., коли були визволені останні населені пункти області і війська почали наступати на Миколаїв та Одесу, Пушкін загинув і похований на меморіальному кладовищі на Соборній площі в Дніпропетровську.

 

Співробітниця Музею історії «Молодь Придніпров’я» (колишній Музей комсомольської слави ім. О. Матросова) Тетяна Сейфулліна розповіла про молодіжну підпільну групу, яка існувала в окупованому Дніпропетровську під керівництвом Галі Андрусевич. Керівниками обласного і міського антифашистського підпілля були, відповідно, Микола Сташков і Юрій Савченко. Пані Сейфулліна показала відеоекскурсію музеєм про події у Дніпропетровську під час окупації. 

 

 Дуже проникливо виконав пісню «Балада про матір» (слова Андрія Дементьєва, композитор Євген Мартинов) художній керівник КОЦ НГУ Олександр Яремчук. 

 

Я спостерігала, як слухачі військової кафедри НГУ з непідробною увагою слухали розповіді про ту далеку війну. Комусь із них доведеться йти на нову війну, яку розв’язав наш північний сусід. Сивочолий ветеран Савелій Бас бився й жертвував собою, щоб нащадки ніколи не пізнали, що таке війна. Проте, на жаль, так не сталося. Тож хочеться побажати всім нам миру. А якщо молодим воїнам і доведеться взяти участь у боях, то хочеться побажати їм стійкості, удачі і повернення до рідного дому живими і здоровими.