13 листопада 2015 р. спинилося натруджене зболене серце, завершився земний шлях Олександри Терентіївни Гончар-Сови, сестри великого письменника Олеся Гончара. Не будучи письменною, ця дивовижна жінка-мати вивчилася грамоті, коли її старший брат став відомим письменником, щоб самій читати його твори. А письменником він став не в останню чергу через її підтримку, любов і сестринську доброту. Це вона покликала до себе, до своєї хати у 1945 році солдата, який повертався з перемогою з Другої світової. Це вона топила йому пічку, відривала від себе шматок хліба у важкі повоєнні роки, дбала про домашній затишок і душевний спокій брата, лагодила його солдатський кітель, шинель і чоботи, в яких Олесь ходив на навчання. А ночами при світлі гасової лампи писав у крихітній кімнатці новелу “Модри Камінь”, і “Альпи”, і “Голубий Дунай”, і “Злату Прагу” – три частини свого роману «»Прапороносці». Отака вона, Шура, як ота із народної пісні «старша сестра», що “сідельце знайшла, коня осідлала”.  

О. Т. Сова і ректор НГУ, професор, академік НАН України Г.Г.Півняк. 3 квітня 2008. 

Ця легендарна хатина на вулиці Клубній, що в Ломівці, стала ще за життя і брата, і сестри – музеєм, в якому так природно почуваються і старовинна лампада перед старовинними іконами, і книги Письменника. В ній збережено головне – гончарівський і совиний дух доброти, людяності, щирості, щедрої гостинності. Вона раділа, коли до неї приходили гості: «Ви дивіться, як таке може бути, я проста, донедавна неписьменна, а до мене приходять професори і військові на пораду.» Наша бабуня Гончар, як ми її ласкаво називали, була ясновидящою. У 2012 р. говорила мені і своїй доньці Тетяні: «Ви, дітки, не бійтеся, що ото розказують про кінець світу у цім годі. Цього, крім Бога Святого, ніхто не може знати. А от у 14 (тобто у 2014 році- авт.) годі як налетить зелена сарана на нашу землю, не буде він нею спасу, і загине багато молодих людей, найкращих, найгарніших…». Були ще й подальші пророцтва, та дай Боже, щоб вони не справдилися!

До 100-ліття О.Т. Сови кафедра історії й політичної теорії НГУ випустила книжку «Праведниця» (упорядники проф. В. Пушкін, проф. С. Ігнатьєва, Л. Степовичка),
яка містить спогади і привітання вчених з усієї України. 

4.04.2012 р. Ломівка. О. Т. Сову приїхали вітати професори В. Пушкін,
А. Поповський, М. Степаненко, С. Ігнатьєва, доценти й викладачі Н.Степаненко, І. Цюп’як, Н.Слобода, О.Чумак, Н.Костюк, письменниця Л. Степовичка. 

15 листопада ц.р. на останню земну зустріч і прощання з бабусею Шурою зібралося чимало людей - вчених, шанувальників, вчителів, друзів, сусідів, також з із Запоріжжя і Полтави. Відспівували бабуню у Свято-Покровській церкві, кошти на будівництво якої вона, як скарбник, збирала 25 років тому, і в якій вона провела свою останню земну ніч. Оплакували, молилися, згадували, журилися, підняли гірку чарку на помин її душі.

Щиро співчуваємо родині Гончарів, Сов та Біліченків з приводу великої втрати. Земля Вам пухом, дорога Олександро Терентіївно! Вічна пам’ять і Царство Небесне! 

 
Леся СТЕПОВИЧКА
Від Центру культури української мови імені Олеся Гончара НГУ