17.11.2015
Вона прожила на білім світі 101 рік 7 місяців і 9 днів
13 листопада 2015 р. спинилося натруджене зболене серце, завершився земний шлях Олександри Терентіївни Гончар-Сови, сестри великого письменника Олеся Гончара. Не будучи письменною, ця дивовижна жінка-мати вивчилася грамоті, коли її старший брат став відомим письменником, щоб самій читати його твори. А письменником він став не в останню чергу через її підтримку, любов і сестринську доброту. Це вона покликала до себе, до своєї хати у 1945 році солдата, який повертався з перемогою з Другої світової. Це вона топила йому пічку, відривала від себе шматок хліба у важкі повоєнні роки, дбала про домашній затишок і душевний спокій брата, лагодила його солдатський кітель, шинель і чоботи, в яких Олесь ходив на навчання. А ночами при світлі гасової лампи писав у крихітній кімнатці новелу “Модри Камінь”, і “Альпи”, і “Голубий Дунай”, і “Злату Прагу” – три частини свого роману «»Прапороносці». Отака вона, Шура, як ота із народної пісні «старша сестра», що “сідельце знайшла, коня осідлала”.
Лагідна, безкорислива Олександра Терентіївна була відома як цілителька – лікувала молитвою й словом. В неї «на прийомі» можна побачити і відомого актора, і депутата, юних молодят і старших людей. Грошей з відвідувачів Олександра Терентіївна не брала, а ще й частувала їх грушками з “Олесевої груші”. А на Різдво тішилася, коли приходили колядники і щедро наділяла їх гостинцями.
Що треба, щоб бути праведним? Згідно тлумачного словника, праведник є людина, яка своїми вчинками не погрішила проти моралі, не порушила десяти заповідей Божих. Не вкрадь, не вбий, не чини перелюбу, не побажай майна ближнього, не гнівайся, не чини лиха, прощай заподіяне тобі зло. Твори добро, люби ближнього, як самого себе. Люби Бога. Та хіба ще є такі люди на світі? Нам пощастило – ми мали приклад нашої сучасниці. Працьовита, терпляча, лагідна, тиха, мудра, добра, чуйна до людей Олександра Терентіївна - жила серед нас, Праведниця, одна з останніх, на доброті яких тримається цей жорстокий, божевільний, немилосердний світ.
Велика Сестра Великого Брата була частим гостем і улюбленицею нашого університету.
О. Т. Сова і ректор НГУ, професор, академік НАН України Г.Г.Півняк. 3 квітня 2008.
Ця легендарна хатина на вулиці Клубній, що в Ломівці, стала ще за життя і брата, і сестри – музеєм, в якому так природно почуваються і старовинна лампада перед старовинними іконами, і книги Письменника. В ній збережено головне – гончарівський і совиний дух доброти, людяності, щирості, щедрої гостинності. Вона раділа, коли до неї приходили гості: «Ви дивіться, як таке може бути, я проста, донедавна неписьменна, а до мене приходять професори і військові на пораду.» Наша бабуня Гончар, як ми її ласкаво називали, була ясновидящою. У 2012 р. говорила мені і своїй доньці Тетяні: «Ви, дітки, не бійтеся, що ото розказують про кінець світу у цім годі. Цього, крім Бога Святого, ніхто не може знати. А от у 14 (тобто у 2014 році- авт.) годі як налетить зелена сарана на нашу землю, не буде він нею спасу, і загине багато молодих людей, найкращих, найгарніших…». Були ще й подальші пророцтва, та дай Боже, щоб вони не справдилися!
До 100-ліття О.Т. Сови кафедра історії й політичної теорії НГУ випустила книжку «Праведниця» (упорядники проф. В. Пушкін, проф. С. Ігнатьєва, Л. Степовичка),
яка містить спогади і привітання вчених з усієї України.
4.04.2012 р. Ломівка. О. Т. Сову приїхали вітати професори В. Пушкін,
А. Поповський, М. Степаненко, С. Ігнатьєва, доценти й викладачі Н.Степаненко, І. Цюп’як, Н.Слобода, О.Чумак, Н.Костюк, письменниця Л. Степовичка.
15 листопада ц.р. на останню земну зустріч і прощання з бабусею Шурою зібралося чимало людей - вчених, шанувальників, вчителів, друзів, сусідів, також з із Запоріжжя і Полтави. Відспівували бабуню у Свято-Покровській церкві, кошти на будівництво якої вона, як скарбник, збирала 25 років тому, і в якій вона провела свою останню земну ніч. Оплакували, молилися, згадували, журилися, підняли гірку чарку на помин її душі.
Щиро співчуваємо родині Гончарів, Сов та Біліченків з приводу великої втрати. Земля Вам пухом, дорога Олександро Терентіївно! Вічна пам’ять і Царство Небесне!
Леся СТЕПОВИЧКА
Від Центру культури української мови імені Олеся Гончара НГУ