Кожен з нас пам’ятає дитячий віршик «А я у гай ходила». Його написав геніальний український поет Павло Тичина, але вірш давно перейшов до розряду народних. «Poeta semper tiro» - (лат. поет завжди учень) - таким був девіз його життя. Письменник ніколи не переставав не тільки навчатися, а й навчав інших.

У Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара пройшов вечір, присвячений 120-річчю від дня народження Павла Григоровича Тичини. Всі, хто завітав сюди, згадали пам’ятні ще зі шкільної лави поезії "Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", «Арфами, арфами», "Вітер з України", "Похорон друга", "Сковорода". Як завжди неперевершено виступив літературознавець, кандидат філологічних наук  Костянтин Семенович Дуб. Його розповідь про життя та творчий шлях Павла Тичини, пересипана віршованими рядками поета, заполонила увагу присутніх. Прикрасою вечора стала й низка слайдів, що яскраво проілюструвала біографію творця.

Завкафедрою історії та політичної теорії В. Ю. Пушкін розповів про своє особисте спілкування з видатним поетом і прочитав напам’ять рядки з його поезій. Вони познайомилися, коли Віктор Юхимович молодим хлопцем навчався у Київському суворовському училищі, а Павло Григорович приїздив туди на творчі вечори. Вартими уваги були виступи старшого викладача української мови з цієї ж кафедри Н.Г. Костюк і доцента І.К. Цюп’як.

У житті Павла Тичини були не лише білі смуги. Cучасники неоднозначно ставилися до його творчості, не бажали вникати в її приховані підтексти й мотиви. Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, замовчати або спотворити його шедеври. Сьогодні, на щастя, поет знову повертається до читачів неушкодженим і не знівеченим.

Наперекір всьому Павло Тичина все життя створював прекрасні вірші, Займався перекладами - він знав 15 мов! Не менш цікавий факт, що в квартирі письменника й досі живуть його родичі, а з особистих речей зберігся німецький міксер, що й дотепер працює. Листи, величезна бібліотека, меблі і навіть улюблений рояль літератора – все це давно передано в київський музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків на Терещенківській.

Студенти НГУ – майбутні маркшейдери - порадували своїм ораторським мистецтвом і прочитали вірші Тичини. Особисто мені найбільш запам’ятався вірш "О, панно Інно", який з великим натхненням прочитав Олександр Антонець, студент гірничого факультету.

Наталія Михайловська, студентка ФБ