Дії відбуваються в середині 1990-х, у 2000-х та в наші дні, часові пласти переплітаються, нашаровуються один на одного, що творить подекуди доволі складний темпоритм розповіді. Авторка переконливо й правдиво показує, що причини нинішніх суспільно-політичних та економічних негараздів України варто шукати в подіях двадцятилітньої давності. Про це роман «Пригоди Йоганна Шпека в Україні», який можна іменувати класичним тенденційним романом. Авторська інтенція присутня вербально й потужно енергетично воліє переконати читача в тому, що нашій країні конче потрібно визволятися зі смертельних обіймів гігантського спрута, що зветься корупцією. Сьогодні ця тема, як і сам роман, поза сумнівом, чи не найактуальніші на рівні інстинкту самозбереження нації. Через призму людських стосунків і доль бачимо історію великого міжнародного контракту, втраченого Україною. Завдяки реалізації його ми не мали б сьогодні таких проблем, як засміченість наших вулиць, цілих районів і міст, над нами б не висіла нині сокира екологічної катастрофи (пригадаймо хоча би львівські події на сміттєзвалищі). Ця річ могла б здатися просто нетривіальним виробничим романом, у центрі якого наївний іноземець ловить ґав і набиває ґулі в глухих нетрях дикого українського капіталізму, якби не пікантна любовна історія, завуальована під «золотою павутинкою», та елементи детективу, що роблять текст особливо гострим і читабельним. 

Серед персонажів Степовички присутні відомі особи українського політикуму та митці (вітчизняні й іноземні), більшість із яких приховані за зміненими прізвищами, що, вочевидь, дає можливість авторці більш вільно включити авторську фантазію, а також правдиво показати факти непростимих зловживань чиновниками владних структур, отими «маленькими бісиками», які майстерно служать більшим дияволам і є партачами багатьох добрих справ. Більшість іноземців, героїв книги, — це справжні друзі України. Правдивою людяністю й нестандартним поглядом на іноземця, тим більше полоненого німця, бійця Другої світової, віє від оповідання «Картопляне кохання» (на жаль, наші ветерани не мали й не мають поготів таких можливостей, як «переможені» німці, подорожувати у своєму віці чужими світами!), від нарису «Добрі німці на моєму шляху». Та Лесі Степовичці, як перекладачеві, добре відомо, що маємо серед іноземців не лише симпатиків, а й антипатиків, які не визнають нашої Незалежності, а відтак, допомагають нашим ворогам її руйнувати. Про це йдеться у гострій захоплюючій повісті «Бітте, дрітте, фрау-мадам, або П’ята колона в Європі», в якій письменниця розвіює ілюзії, що в Європі нас чекають і добре знають! Водночас цей твір, як і вся книга, не сповнені песимізму, а навпаки— є позитивним меседжем, бо, як заявлено у передмові, авторка «покладає велику надію на народну дипломатію, вірить в її світлу, добру, переможну силу», а особливо, додам від себе, надію на нашу талановиту молодь, яка й потрясла світ тим, що вийшла на Майдан і заявила, що хоче жити в іншій, новій, щасливій, некорумпованій державі. Та, на жаль, за свободу завжди платили найдорожчим — людськими життями. Про це, зокрема, йдеться, і в оповіданні «Мережані гардини і революція», де відлунюють пристрасті Помаранчевої віхоли.

Однак, світ живе не лише політикою, комерцією, корупцією, а й тим, що єднає усіх, зокрема й футболом. Його прихильники з неабияким інтересом прочитають оповідання «Гол, ще раз гол!», у якому документально зафіксовано та художньо обрамлено роздуми й несподівані асоціативні рефлексії письменниці як очевидця вікопомного матчу між «Дніпром» та «Гамбургом» 2003 року.

Майже в усіх названих творах, більшою чи меншою мірою, особливо у повісті «Вікінги на берегах Дніпра», з гумором, а подекуди з іронією, змальована галерея персонажів, недосвідчених піонерів українського підприємництва з лихих 1990-х, яких спалює не стільки прагнення утверджувати державу, провадити реформи, скільки любов до красивого безклопітного життя, прагнення дикої наживи тощо.

У двокнижжі Лесі Степовички дихає Час, дивиться на нас Епоха, у якій впізнаємо себе з нашим найголовнішим парадоксом: намагаємося наблизитися до Європи, з якої фактично ми ніколи й не виходили, позаяк самі є Європою. Відтак, парадокс у тому, що авторка чи не намарне назвала своє двокнижжя «Німці в городі», яке в дійсності є справжньою енциклопедією українського життя за останні чверть століття.

Прикметно, що Степовичка присвятила своє літописання знаменній події нашої історії— 25-й річниці проголошення Незалежності України. А ще — світлій пам’яті свого Учителя, духовного наставника — незабутнього письменника Анатолія Дімарова. Гадаю, що ця книжка достойна пам’яті її Вчителя й Друга.

Книга вже мандрує Україною, віднаходить свого читача, про що свідчать успішні презентації «Німців в городі» у Дніпрі та Львові. Переконаний, непересічний талант Лесі Степовички, цієї щирої душі та великого серця українки, не розчарує читача.

Сидір КІРАЛЬ,

доктор філологічних наук

м. Київ

PS. Бажаючі можуть купити двотомник Лесі Степовитчки "Німці в городі" у « Книгарні "Є" (центр міста Дніпро).