Гордість сучасної філологічної науки, „народний професор”, „кумир думаючих студентів”, „професіонал високого класу”, “Великий Українець”... Усі ці епітети звучали, звучать і, поза сумнівом, ще звучатимуть на адресу видатного вченого, доктора філологічних наук, публіциста, літературознавця, письменника, людину енциклопедичних знань, автора сотні книг, якого називали народним професором після багаторічного циклу радіопередач „Якби ми вчились так, як треба”, лицарем української національної ідеї – за програму „Освіта. Україна ХХІ ст.” та щоденну працю на освітній та просвітницькій ниві.

 

Сьогодні студентська й викладацька спільнота Національного гірничого університету згадує добрим словом Анатолія Погрібного – цю світлу, добру, невтомну, відкриту, інтелігентну й патріотичну людину.

 

3 січня йому б виповнилося 75 років від дня народження. Тяжка хвороба вирвала Анатолія Погрібного з життя 10 років тому (9 жовтня 2007 року).

 

Та пам’ять про цю людину живе серед друзів, колег, учнів, однодумців і опонентів.

 

Ми ж пам’ятаємо незабутню зустріч з Анатолієм Григоровичем Погрібним у Центрі культури української мови імені Олеся Гончара Національного гірничого університету у 2006 році.

Спілкування зі справжнім науковцем, політичним і громадським діячем було незабутнім. І зараз згадуємо розказані ним цікаві історії з життя письменників, які він називав „жвавинками”. Кожна із його творчих граней – самобутня, цікава, освітлена мудрістю, рясна здобутками. Він справжній майстер українського СЛОВА. 

Слово Анатолія Погрібного духовно освітлюватиме й освячуватиме душі й серця молоді, допомагатиме твердо й упевнено прямувати усім нам дорогою нелегкого самоствердження.

 

То ж слова Бориса Грінченка: „Віддав себе я праці без вагання: я йшов туди, де розум посилав”, – якнайповніше, якнайточніше віддзеркалюють життєпис Анатолія Григоровича Погрібного – відомого вченого, талановитого педагога, чистої й чесної людини.