Протягом багатьох століть історичного роз¬витку Україна не мала власної державності та єдиної території. Українські землі належали багатьом державам: найбільше Росії, Литві, Угорщині, Речі Посполитій, згодом Румунії, Чехословаччині. Тому віковічною мрією українців було об’єднання всіх українських земель в одну єдину, вільну, незалежну державу.

Доленосна подія, яка відбулася 22 січня 1919 року, підписання Акту злуки між представниками Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, увійшла в історію як свято національної єдності – День Соборності України.

Однак тоді не судилося здійснитися мрії нашого народу про об'єднання розрізнених українських земель у складі однієї соборної держави. З різних причин цей історичний шанс було втрачено. Проте Акт злуки не став перегорнутою сторінкою минувшини, він залишився дороговказною віхою у боротьбі за національне визволення, символом одвічного прагнення українців до єднання, свободи й державності.

 
Минуть роки, і ця січнева дата, яку викреслювали з календарів і намагалися стерти з народної пам’яті радянські ідеологи, постане величним національним святом, що 1990 року засвідчив живий людський ланцюг від Львова до Києва. А з 1999 року згідно з указом Президента День соборності України почали відзначати на державному рівні. День своєї української єдності та свободи, яка робить нас гідними нащадками своїх батьків!

Протягом багатьох років нас намагалися зробити людьми без роду та племені, а сьогодні наше прагнення знати своє героїчне минуле свідчить про духовне відродження українського народу, про його славу і могутність, навіть на тих гірких, але таких повчальних уроках історії, які допомагають краще зрозуміти процеси сучасного політичного життя країни.

Науковці кафедри історії та політичної теорії НГУ плідно працюють з архівними матеріалами щодо історичного минулого нашої держави. Тема Соборності України цікавить вчених – істориків НГУ, тож напередодні Дня Соборності пропонуємо ознайомитися з матеріалом завідувача кафедри історії та політичної теорії Геннадія Первого про події, які передували Актові Злуки 22 січня 1919 року та чому цей день тоді так і залишився лише декларацією.

Уроки історії

22 січня кожного року України відзначає День Соборності України. Саме цього дня у далекому 1919 році відбулася знаменна для нашого суспільства подія – російська та польська частини України об’єдналися в єдину соборну державу. Знакова подія на багато років стала гаслом українства, яке залишається актуальним і по сьогодні.
Що це було і як постала єдина країна з точки зору історика? Відомо, що перша світова війна, або Велика, як її тоді називали, перекроїла державні кордони в Європі, призвела до краху монархій та імперій. Під революційними ударами пали Російська та Германська імперії, відцентрові національні рухи ліквідували Австро-Угорщину. На уламках колишніх держав визволені народи почали власне державне будівництво.
Серед новоутворених держав постала і Україна. Вже в листопаді 1917 р. ІІІ Універсалом Центральної Ради було проголошено створення Української народної республіки (УНР). В січні наступного року УНР декларувала свій державний суверенітет і вихід зі складу більшовицької Росії. В західноукраїнських землях державотворчі процеси почалися дещо пізніше і були пов’язані з територіальним розпадом Австро-Угорської імперії. В листопаді 1918 р. в Східній Галичині, населеній переважно українським населенням, почалося утворення власної держави – Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). З моменту свого виникнення ЗУНР прагнула злуки з Великою Україною. Найбільш активними ініціаторами цього були військові, які гостро відчували потребу в допомозі, оскільки національний конфлікт між польськими та українськими патріотами переріс у збройний конфлікт і українсько-польську війну.
5 листопада УНРада вислала у Київ двох представників (Й.Назарука і М.Шухевича), щоб встановити контакт з гетьманським урядом і визначитися щодо якнайшвидшого об’єднання західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною.
6 листопада 1918 р. Й.Назарук та М.Шухевич були прийняті Гетьманом П.Скоропадським. Делегати просили в голови Української Держави допомоги у протистоянні полякам. Однак реальна допомога не настала, оскільки Гетьманат опинився у складній політичній кризі.
В один і той самий день – 13 листопада 1918 р. – постали і Директорія, і нова держава – Західноукраїнська Народна Республіка. В цей час становище ЗУНР почало погіршуватися. Під тиском поляків УНРада (законодавчий орган) і Державний Секретаріат (уряд) ЗУНР переїхали зі Львова до Тернополя, а потім – до Станіслава. Незважаючи на складне становище обох нових національних державних утворень, їхнє керівництво продовжувало справу об’єднання України. Провідна роль у цій історичній справі належала діячам Наддністрянської України.
14 грудня 1918 р. гетьман П.Скоропадський зрікся влади, а вже 19 грудня 1918 р. до Києва урочисто в’їхала Директорія. На історичній арені знов була відновлена Українська Народна Республіка. По той же бік Збруча, 3 січня 1919 р. на сесії УНРади у Станіславі було прийнято Ухвалу «Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою» в «одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку».
Ідея соборності український земель охопила у ті часи не лише Велику Україну і терени власне ЗУНР (Галичину, Лемківщину, Підляшшя, Буковину, Прикарпаття, Західне Поділля тощо), але й Закарпаття. 21 січня 1919 р. у Хусті 420 делегатів Всенародних Зборів українців Закарпаття (т.зв. Угорської Руси) ухвалили «з’єдиненнє... з Соборною Україною» і просили, «щоби українське військо обсадило комітати, заселені Українцями». Проте, таке легітимне і правове рішення не було втілено в життя, позаяк невдовзі іноземні (чеські та румунські) війська окупували територію Закарпаття.
22 січня 1919 р. о 12 годині у Києві на Софіївському майдані у святковій обстановці (день був оголошений неробочим) відбулася урочиста церемонія Злуки. В Універсалі Директорії УНР з цього приводу зазначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно -Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмерли кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Відтепер народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Навесні, 30 березня 1919 р. відбулася нотифікація об’єднання офіційною делегацією Соборною УНР послам усіх держав, що були акредитовані у Відні. Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до логічного завершення. Юридичний і правосильний акт злуки по факту доконано не означав проте реального злиття двох суб’єктів угоди в єдину державну структуру. Не стала Соборна УНР після злуки ані унітарним державним утворенням, ані федеративним. Політичні проблеми в країні, зовнішня агресія з боку Польщі та радянської Росії стали на заваді національній державності в Україні.
Гірко визнавати, що питання соборності України досі залишається актуальним. Більше того, ті ж чинники, що унеможливили українську державність на початку ХХ століття, ставлять важкі завдання перед українським народом на початку ХХІ. Політична криза в країні, окупація Криму, російська агресія на Сході, прояви сепаратизму в суспільстві знову випробовують на міцність українську державність. Історія наче повторюється, але ми маємо вже іншу політичну ситуацію – потужну державу, здатну дати відсіч агресору, волелюбний народ, який відчув смак свободи та демократії. У сучасній Україні спостерігається стрімкий процес формування відповідального громадянського суспільства, відбувається консолідація нації навколо української національної ідеї. Саме тому, відзначаючи це свято, народ України з оптимізмом сприймає своє майбутнє – єдину, незалежну соборну Україну.

P.S. Стаття «Свято з гірким присмаком» розміщення в «Офіс 365».

ІАЦ НГУ