Кожна людина, яка прийшла до Будинку мистецтв на творчу зустріч, має своє бачення і відчуття пам’яті поетеси, подруги, колеги, жінки – Наталки Нікуліної. Для мене особисто поезія Наталки – це щось особливе, філософське, просте і зрозуміле, і в той же час пророче, далекоглядне... На екрані як на білій стіні пролітають кадри-спогади життя поетеси, стоять на столику у глиняній вазі чудові жовті квіти, горить свіча пам’яті і линуть слова близької подруги, ведучої вечора, Валентини Володимирівни Слободи, яка занурює у світ спогадів, переживань, світ сподівань і надій Наталки (вона не любила офіціозу – не Наталя Петрівна, а просто Наталка, як улюблена героїня твору І.П. Котляревського). Слова про Наталку теплі, приємні, дуже багато цікавих епізодів розповідали її колеги, бібліотекарі, журналісти, науковці, друзі. Валентина Володимирівна зачитала спогади письменниць Світлани Йовенко та Любові Голоти. Однокурсник поетеси С.І. Повод розповів про студентські роки. Валентина Орлова представила цікавий матеріал з радіопередач, які проводила Наталка на обласному радіо. К.С.Дуб продекламував поезію-присвяту Наталці. 

Зустріч була теплою і приємною. Пам'ять про людину живе доти, поки її пам’ятають і згадують. У бібліотеці Гірничого зберігаються книжки з домашньої бібліотеки Наталки, які подарувала мати поетеси Олена Миколаївна Нікуліна, і до яких ми можемо завжди доторкнутись і насолодитись поезією, а також знайти цікавий матеріал з різних галузей науки, культури.