У вересні виповнилося 150 років від дня народження Михайла Михайловича Федорова, видатного науковця, засновника школи гірничих механіків, який значний відрізок свого життя працював у Катеринославському Вищому Гірничому училищі ( нині Національний гірничий університет). Дослідженням його наукової діяльності детально займалася професор НГУ Г.К. Швидько. Її нарис про видатну особистість розміщено на сайті (Gorod.dp.ua).

У 1976 р. біля головного корпусу Національного гірничого університету було споруджено три гранітні колони з викарбуваними на них портретами визначних вчених, які в різний час працювали у цьому вищому навчальному закладі. Серед них – професор Михайло Михайлович Федоров, який пізніше став академіком, організатором і першим директором Інституту гірничої механіки АН УРСР. Сьогодні ця установа знаходиться у Донецьку і називається «Науково-дослідний інститут гірничої механіки ім. М.М. Федорова». Природно, що відомий вчений і керівник академічного інституту не залишився поза увагою дослідників. До 80-річчя НДІ гірничої механіки ім. М.М. Федорова відомі вчені, співробітники інституту, видали об’ємну книгу «Страницы истории горной механики» (2009 р.), у якій досить значний обсяг відведено під історію життя та діяльності М.М. Федорова, більше того, крім фотографій вміщено факсиміле фрагменту його автобіографії та особового аркуша обліку кадрів 1939 р. Вони дають можливість уточнити деякі сторінки його життя, що стосуються історії нашого краю. Деякі нові матеріали раніше були знайдені й опубліковані нами.

Михайло Михайлович Федоров народився 2 вересня 1867 р. у центрі Кубанського козачого війська – Катеринодарі у сім’ї козацького старшини Михайла Гавриловича Федорова, нащадка кошового отамана Запорозької Січі Григорія Федорова. Але про свої родинні корені він дізнався лише в Катеринославі, спілкуючись із Д.І. Яворницьким. Наведемо тут витяг із автобіографії («жизнеописания») М.М. Федорова, написаної у зв’язку з його обранням академіком АН УРСР у 1939 р.:

Здібний до математики юнак вже з 14 років допомагав сім’ї, заробляючи гроші репетиторством. За тодішніми законами випускник Реального училища міг стати студентом тільки технічного вищого навчального закладу. Тому у 1888 р., успішно склавши вступні іспити, Михайло Федоров став студентом Петербурзького гірничого інституту – тоді єдиного на всю імперію закладу гірничого профілю.

Отримавши диплом гірничого інженера у 1895 р., М.М.Федоров працював на шахтах Донбасу, спочатку був управляючим Кам’янською й Орловською копальнями Олексіївського гірничопромислового товариства. Пізніше став їх директором. Одночасно він викладав курс маркшейдерського мистецтва у Горлівському гірничому училищі. Там познайомився й одружився з вчителькою Олександрою Іванівною, яка незабаром стала директором організованої ним робітничої школи.

У 1903 р. за відрядженням Міністерства землеробства та Державного майна М.М. Федоров поїхав за кордон, де став студентом Вищої школи електрики в Парижі. Темою його дипломної роботи було дослідження застосування електрики на шахтах і заводах Бельгії та Франції. Повернувшись із відрядження, він нетривалий час працював асистентом кафедри гірничозаводської механіки Петербурзького гірничого інституту.

Катеринославський період життя Михайла Михайловича Федорова розпочався 1906 р., коли він за конкурсом був обраний на штатну посаду викладача гірничої механіки Катеринославського Вищого Гірничого Училища. Незабаром він став не тільки засновником кафедри гірничозаводської механіки, але й фундатором наукової школи гірничих механіків. Він написав тут низку наукових праць, які визначили подальший розвиток цієї галузі науки в Російській імперії. Йому належить пріоритет у науковому підході до підйомної установки як єдиного електромеханічного агрегату, у якому властивості приводу визначають нерозривно зв’язані між собою кінематику та динаміку механічної частини підйому. У 1911 р. він отримав перший патент на винахід у галузі гірничої механіки. У 1914 р. була опублікована його капітальна праця «Теория и расчет гармонического подъема». Наступного року після захисту дисертації на цю ж тему він був обраний на посаду професора кафедри, якою й завідував.

У період роботи в КВГУ, незважаючи на значний обсяг наукової та викладацької роботи, М.М. Федоров включається у громадсько-культурне життя Катеринослава. Очевидно, першорядну роль у цьому відіграв Д.І. Яворницький, який звернув його увагу на родинні історичні корені та сприяв усвідомленню ним своєї належності до українського народу. В «Особовому листку обліку кадрів», заповненому його власною рукою 22 березня 1939 р., у графі «Національність» він записав – «Українець».

У 1913 р. серед 59 нових членів Катеринославської «Просвіти» бачимо й ім’я М.М. Федорова. Його просвітянська діяльність виявилася в організації позашкільної освіти. В архівному фонді вченого зберігся автограф його доповіді «Завдання та організація позашкільної освіти», датований архівістами 1914–1915 рр. Очевидно, вона була виголошена на вчительських курсах, які щорічно проводилися в стінах Гірничого інституту (Училища). На цих курсах із лекціями виступали Д.І. Яворницький, професори КВГУ (КГІ), запрошені вчені Харківського університету. Цікаво, що доповідь М.М. Федорова написана українською мовою.

Почалася I Світова війна, а з нею – революція та громадянська війна. У 1918 р. Михайло Федоров входив до очолюваної В.І. Вернадським міністерської комісії з питань вищої школи. У щоденнику В.І. Вернадського знаходимо запис про засідання комісії 5 липня 1918 р., на якому обговорювалося питання про відкриття 2-го українського Київського університету.

У серпні 1918 р. український університет було створено й у Кам’янець-Подільському, його ректором став Іван Огієнко. Серед викладачів були Д.І.Дорошенко, В.О. Біднов, П.В. Клименко, А.Є. Малиновський (з 1923 р.– професор Катеринославського гірничого інституту). Працювати професором природничо-математичного факультету було запрошено і Михайла Федорова. В його «Автобіографії» (1934 р.) говориться: 

У 1919–1920 рр. М.М. Федоров був проректором університету, а в періоди тривалої відсутності ректора Івана Огієнка, який був ще й Міністром освіти, він фактично виконував обов’язки ректора, про що є незаперечні свідчення. Жив він у помешканні університету. Зауважимо, що тоді у нього на квартирі мешкав ще й професор Василь Біднов, який у своїй кімнаті надав притулок землякові з Катеринослава, студенту, поету Валер’яну Поліщуку.

У квітні 1919 р. М.М. Федоров видав свою першу, написану українською мовою, працю «Матеріали до математичної термінології». 

За час існування університету в Кам’янці-Подільському сім разів змінювалася влада. У листопаді 1920 р. остаточно тут закріпилася радянська влада, а в лютому наступного року університет був реорганізований. На його базі виникли Інститут народної освіти та Сільськогосподарський інститут із робітфаком при ньому. В обох цих установах продовжував працювати Михайло Михайлович Федоров.

У 1923 р. Московська гірнича академія стала клопотатися про переведення визначного вченого до Москви. 4 липня 1923 р. МГА надіслала професору М.М. Федорову листа такого змісту:

Зміст листа свідчить, що вчений був дуже потрібний МГА.

У Москві М.М. Федоров працював 6 років. У 1929 р. його було обрано академіком АН УРСР та переведено до Києва завідувати кафедрою гірничої механіки Відділу технічних наук АН УРСР. Цікаво, що у 1932 р. він отримав звання заслуженого діяча науки РСФСР.

У 1934 р. був створений Інститут гірничої механіки АН УРСР, який очолив академік М.М. Федоров. Директором інституту він працював усього 5 років, та за станом здоров’я (йому тоді вже було за 70) виконувати обов’язки керівника установи, яка була щойно створена, йому було важко. Він склав обов’язки директора і залишився тільки завідувати сектором Інституту. Тут була ще одна причина такого рішення. Справа у тому, що в 1938 р. уряд прийняв рішення перевести Інститут гірничої механіки зі столиці до Дніпропетровська, де був потужний Гірничий інститут і де виник відділ теорії пружності, очолюваний академіком О.М. Динником. Михайло Михайлович відмовився, посилаючись на свій вік і здоров’я, переїжджати до Дніпропетровська. Директором інституту гірничої механіки був призначений професор Г.М. Савін. М.М. Федоров наукове керівництво сектором здійснював, періодично приїжджаючи до Дніпропетровська. У серпні 1941 р. Інститут гірничої механіки був евакуйований до Уфи, куди з Києва прибув і М.М. Федоров.

У вересні 1942 р. у зв’язку з 75-річчним ювілеєм М.М. Фе-дорова Інституту гірничої механіки АН УРСР було присвоєно ім’я його засновника. Зі звільненням Києва від німецько-фашистської окупації М.М. Федоров разом із інститутом повернувся до Києва. Але незабаром, 29 березня 1945 р. вчений помер.

Сьогодні заснований академіком М.М. Федоровим Інститут знаходиться у Донецьку. Його співробітники зберігають пам’ять про видатного академіка. У 1957–1960 р. ними було підготовлено видання «М.М. Федоров. Избранные труды в двух томах». У 1967 р. в Донецьку була проведена Всесоюзна наукова конференція з гірничої механіки, присвячена 100-річчю з дня народження М.М. Федорова.

Отже, наш земляк, видатний вчений Михайло Михайлович Федоров залишив по собі не тільки наукові праці, але й наукову школу гірничих механіків.