Етнографічна лабораторія кафедри філології та мовної комунікації для вшанування жертв голодомору 1932-33 років забарвилась в жалобний колір. Інсталяція «Цей хрест – наш сум і біль», присвячена трагічним подіям української історії початку ХХ сторіччя викликала почуття суму, тривоги і певного занепокоєння. Символом життєвої дороги став вишитий рушник, простелений як доля. Чорний жалобний шовк ліг поверх рушника. Розкидані на ньому зерна кукурудзи, жита, жолуді, колоски пшениці, гроно калини – ці архетипні образи засвідчили складні соціальні перипетії, утвердили прагнення українців до життя. 

Модератор заходу Наталія Костюк, старший викладач кафедри й куратор групи філологів-україністів (035-18-01). наголосила на важливості вшанування жертв голодомору. Згадала американця Джеймса Мейса, який перший поставив питання про голодомор як геноцид українського народу. Указала на значущість кожної крихти хліба для змучених голодом людей.

Владислава Лобанова (група 035-18- 01)з тривогою в голосі читала уривок із щоденника свідків про голодомор:

Зворушливо звучали поетичні рядки у виконанні студентів-першокурсників – Ауріки Доброуменко, Ярослава Грецького, Вікторії Давідян, Галини Сидорук, Катерини Панченко (група 05-01). 

Поетичне слово Дарини Полтавської: «Вклоніться низько сонцю й хлібу, люди ! В достатку Україна хай живе». – стали лейтмотивом усього заходу.

Валентина Біляцька, професор кафедри, доктор філологічних наук, розповіла про жахливу трагедію, у якій опинилося українське селянство. Саме ця трагедія дала поштовх для появи нового культурного явища й унікального тематичного пласту в усній народній творчості – фольклору про Голодомор. Згадала й паремійні жанри (прислів’я, приказки): 

Вона наголосила й на існуванні в усній народній творчості українців заклять і проклять, частівок, анекдотів, адресованих Сталіну, його попрічникам і місцевим «розкуркулювачам»:

Доцент кафедри Валентина Луценко залучила до участі в заході студентів-іноземців з Туркменістану, Таджикистану, Гвінеї, Конго. Вона поділилася з присутніми спогадами своєї матері Ольги Іванівни Заплави, якій довелося провести своє дитинство в дитячому будинку, оскільки її батьки померли від голоду. Саме через голодомор жінка навіть не знає точної дати свого народження. 

Ірина Цюп’як, директор Центру культури української мови імені Олеся Гончара. розповіла про події 1932-33 років, які торкнулися і її родини. Чорне крило голоду забрало у родина Калініченків родичку, яка померла навесні, не дочекавшись нового врожаю. І подібних історій можна назвати тисячі. 

Світлана Ігнатьєва, завідувач кафедри філології та мовної комунікації наголосила на важливості запалити свічку пам’яті 24 листопада 2018 року в Україні у жалобний день, коли вшановуватиметься пам’ять жертв Голодомору. О 16:00 на кожному вікні має спалахнути свічечка для вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 

Ми підтримуємо заклик усіх небайдужих у своїх оселях у пам’ять про жахливу трагедію українського народу пом’янути молитвою та загальнонаціональною хвилиною мовчання жертв геноциду українського народу.