Влітку 1899 року засновано перший заклад вищої гірничої освіти нашої держави — Катеринославське гірниче училище. Нині це — багатогалузевий Національний технічний університет «Дніпровська політехніка». Важко переоцінити значення цього вищого навчального закладу (найстарішого в регіоні) для розвитку всього півдня України. Гірниче училище, яке протягом свого існування неодноразово змінювало назву, стало кузнею кадрів гірничо-рудного комплексу, уособленням розвитку науково-технічного прогресу в нашому краї. Перший виш відіграв свою особливу роль і в суспільно-політичному та культурному житті регіону.

ЖОДНОГО ВИПУСКУ ТЕХНІКІВ НЕ ВІДБУЛОСЯ

А як же все виглядало 120 років тому?

Відкриваємо газету «Днепровская молва» літа 1899 року і читаємо:

«Опубликовано высочайше утвержденное мнение Государственного совета об учреждении высшего горного училища в Екатеринославе. Училище имеет целью специальное образование лиц, посвящающих себя преимущественно практической деятельности по горному делу. Училище открывается в сентябре текущего года. На содержание училища отпускается 104 350 рублей ежегодно.

В училище два отделения: горное и заводское. Курс трехлетний. В училище принимаются лица, окончившие курс средних учебных заведений, русские подданные, по выдержании особого экзамена по рисованию и черчению, а в случае наплыва желающих поступить в училище — и особого конкурсного экзамена. Плата за правоучение назначается в 100 рублей. Оканчивают училище со званием горного техника. Окончившие училище и пробывшие не менее двух лет на технической службе по экзамену могут поступить на третий или высший курс горного института или могут подвергаться прямо экзамену для получения звания горного инженера».

Сучасній «Дніпровській політехніці» зобов’язані своїм виникненням понад два десятки закладів освіти та науково-дослідних інститутів, серед них — Московський зварювальний інститут (1925), Науково-дослідний хімічний інститут ім. П. Г. Мелікішвілі в Тбілісі (1929), Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (1930), Дніпропетровський металургійний інститут (1930), Північно-Кавказький гірничо-металургійний інститут (1931), Всесоюзний науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості (1929), Інститут фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського в Києві (1927) та ін.

А розпочалося все з того, що 16 червня 1899 року Державна рада отримала «височайше затвердження» «Положення про Катеринославське вище гірниче училище», в якому було зазначено: «...2. Доручити Міністру землеробства і Державного майна відкрити перший курс означеного закладу освіти у вересні 1899 р.»

Церемонія відкриття Катеринославського вищого гірничого училища пройшла 12 жовтня 1899 року в Потьомкінському палаці (нині — Палац студентів). У квітні наступного року почалося будівництво навчальних корпусів. Їх спроектував славний харківський архітектор Олексій Бекетов. Першим директором училища став гірничий інженер С.М. Сучков (1899—1908).

На самому початку діяльності в училищі також створено бібліотеку з двома відділами, мінералогічний музей, хімічну, механічну і пробірну лабораторії, кабінети з кожної дисципліни. Керівництво закладу за підтримки місцевих органів влади і громадських організацій клопотало про розширення навчальних курсів та отримання випускниками диплому не техніка, а інженера. У березні 1902 р. клопотання КВГУ було розглянуто в Гірничому вченому комітеті і далі його передали для обговорення у відповідних законодавчих інстанціях.

25 травня 1903 р. цар затвердив постанову Державної ради про термін навчання в КВГУ — чотири роки та присвоєння випускникам звання інженера. Таким чином жодного випуску техніків не відбулося.

ПЕРЕТВОРЕННЯ НА ІНСТИТУТ ТА НОВІ ВІДДІЛЕННЯ

Катеринославські громадські організації, Товариство інженерів, які закінчили КВГУ, і саме училище порушили клопотання про перетворення КВГУ в гірничий інститут з повним зрівнянням його в правах з іншими вишами. Восени 1911-го навчальний відділ Міністерства торгівлі і промисловості розробив проєкт закону з цього питання. Альтернативний законопроєкт підготувала комісія з народної освіти Державної думи.

19 червня 1912 р. Державна дума після тривалого обговорення законопроєкту ухвалила Закон про перетворення Катеринославського вищого гірничого училища на гірничий інститут з 1 липня 1912 року. Його першим ректором став професор геології Микола Йосипович Лебедєв. 1912 р. кількість викладачів КГІ становила 44 особи, з них 14 професорів.

1918 року Катеринославський гірничий інститут поповнився двома новими відділеннями — маркшейдерським (закритим 1921 р.) та геологорозвідувальним і одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертацій. 1921 р. створено механічний факультет з двома відділеннями — гірничозаводським і електромеханічним. Відкриття нових спеціальностей диктувалося розвитком промисловості. Також відкривається робітничий (підготовчий) факультет. До свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий інститут мав три факультети: гірничий (з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з відділеннями механічним та електротехнічним).

ОЛЕКСАНДР ТЕРПИГОРЄВ ТА МИХАЙЛО ПАВЛОВ

Чимало перших викладачів нашого гірничого училища стали академіками і своїми працями визначали напрями та рівень розвитку вітчизняної науки і техніки. До цієї плеяди видатних людей належав, скажімо, Олександр Митрофанович Терпигорєв. Він у 1900—1922 рр. працював у Катеринославському вищому гірничому училищі, став тут засновником наукової школи гірничого мистецтва, пропагував науково-технічні знання серед робітників, брав активну участь у суспільно-політичному житті Катеринослава та губернії.

1900 року плідну педагогічну та наукову діяльність в КВГУ розпочав професор Михайло Олександрович Павлов. Тут він працював усього чотири роки, випустив два курси металургів, але встиг зробити багато добрих справ. Для підвищення ефективності сприйняття студентами складних навчальних курсів випустив у Катеринославі атласи креслень з доменного та мартенівського виробництва. Ці атласи неодноразово перевидавалися з авторськими виправленнями та доповненнями. М.О. Павлов зумів налагодити виробничу практику студентів-металургів на заводах. Робити це було не так вже й просто, позаяк керівники не хотіли брати практикантів, вважаючи їх нездатними розбиратися у виробничому процесі, і, мовляв, зовсім молодий навчальний заклад не міг здійснювати якісну підготовку майбутніх інженерів. Але Михайлу Олександровичу вдалося настояти на своєму.

ГІРНИКИ — ІНІЦІАТОРИ СТВОРЕННЯ ВИЩИХ ЖІНОЧИХ КУРСІВ ТА УНІВЕРСИТЕТУ

Професори гірничого училища (з 1912-го — інституту) відіграли вирішальну роль у розвитку науки та вищої освіти в місті на Дніпрі. Цьому сприяли громадсько-наукові організації (де професори-гірники відігравали провідну роль) і наукова громадськість краю. 

Доки не розпочалася Перша світова війна, процеси йшли стрімко й динамічно. Уже 12 травня 1913 року збирається ініціативна група професорів та викладачів гірничого інституту. Вони пропонують відкрити в Катеринославі Вищі жіночі курси. Цю ідею палко підтримали професори О.М. Терпигорєв, С.Б. Шарбе, великий підприємець М.С. Копилов, видна громадська діячка Є.В. Тихонова та інші.

Вищі жіночі курси мали існувати як приватний виш, однак передбачалося, що вони можуть перейти у відання місцевої громади. Проєкт статуту катеринославських Вищих жіночих курсів ухвалено 28 травня 1913 року. Проте війна загальмувала подальші події. Курси відкрилися 1916 року і проіснували декілька років.

На основі медичного факультету Гірничого інституту в подальшому було створено Катеринославський медичний інститут. Сьогодні Дніпровська медична академія — відомий у світі центр досліджень та підготовки медичних кадрів.

Університет у Російській імперії відкрити було тяжко: з 1878-го до 1917 року створено лише один новий університет.

Революція прискорила всі перезрілі процеси й реформи. І, нарешті, 1918 року, за гетьмана Павла Скоропадського, відкривається Катеринославський університет. Цікава закономірність: як свого часу і вище гірниче училище, новий університет тимчасово відкрився в стінах Потьомкінського палацу (нині Палац студентів ДНУ)!

Тепер поглянемо, хто був серед перших викладачів Катеринославського університету (при гетьмані то була приватна, не державна інституція). Основу професорсько-викладацького колективу склали викладачі Гірничого інституту: Л.В. Писаржевський, Г.Ю. Тимофеєв, О.М. Динник, С.А. Заборовський, К.І. Котелов, С.Б. Шарбе, Я.М. Должанський, І.Я. Акінфієв, В.Ц. Томашевич, С.М. Чуманов, Е.А. Штебер... До речі, викладачі не перейшли з одного вишу до іншого — вони успішно поєднували викладання у двох навчальних закладах. Таким чином наукові школи Гірничого інституту стали базою створення Катеринославського університету.

Першим ректором Катеринославського університету став той-таки професор Микола Йосипович Лебедєв (1863—1931) — засновник наукової школи стратиграфії Донбасу. Він тридцять років очолював кафедру історичної геології та палеонтології гірничого інституту, чотирнадцять років керував цим вищим навчальним закладом. Уже за радянської влади М.Й. Лебедєв обіймав посаду ректора гірничого інституту 1921—1924 рр. Потім він завідував кафедрою в КГІ і за сумісництвом працював в Інституті народної освіти (університеті). Багато сил віддав клопотанню про відкриття в Дніпропетровську науково-дослідного інституту геології.

Це — лише одна ілюстрація того, який потужний науковий та викладацький потенціал мав гірничий інститут, а його викладачі дієво сприяли відкриттю нових вишів у Катеринославі-Дніпропетровську.

* * *

...Наш суперечливий час багатий на виклики. Керівництво вишу приймає їх. Ще один унікальний для України факт — 37 років один із провідних державних вищих технічних навчальних закладів України очолює Геннадій Григорович Півняк. Про нього кажуть — талановитий педагог вищої школи, визнаний світовим науковим співтовариством учений, засновник наукової школи в галузі гірничої та металургійної електроенергетики.

«Дніпровська політехніка» — один із найбільш рейтингових закладів вищої освіти України. За результатами рейтингу вишів «ТОП-200. Україна-2019» університет посідає восьме місце, серед технічних ЗВО — четверте місце.