04.04.2014

Великій сестрі Великого брата присвячується

Щорічні Всеукраїнські Гончарівські читанні в Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара Національного гірничого університету – яскрава подія в культурному житті Придніпров’я.

Цього року Гончарівські читання приурочено до 100-річчя Олександри Терентіївни Сови – сестри Олеся Гончара, яка і нині мешкає у Дніпропетровську! Бабуся Шура, як з любов’ю її називають багато людей, неодноразово бувала гостею Центру, окриляла його колектив на наступні роки діяльності. Сьогодні – 4 квітня – Олександра Терентіївна зустрічає гостей з гірничого університету в гончарівській хаті – в Ломівці. Втім, після проведених у переддень читань, гостей може значно побільшати, адже кожен, хто був на цьому заході відчув, яка дивовижна людина Олександра Сова. Колись вона додавала братові моральних сил, мудрості, а тепер – дарує душевну міць кожному, хто завітає до її оселі.

До вікового ювілею Олександри Терентіївни Сови у Національному гірничому університеті видана збірка спогадів, роздумів, поетичних привітань «Праведниця, або сота весна Олександри Терентіївни Гончар». Її представила координатор роботи Центру культури української мови ім. О. Гончара професор Світлана Ігнатьєва. Вона зазначила, що щоденникові записи письменника свідчать про його особливий внутрішній зв’язок з сестрою, яка після довгої розлуки через різні обставини життя і війну знову дала відчути йому родинне тепло: «В галактиці людства – маленьке сузір’я людей: його рідна сім’я. Тепле, найдорожче».

На святі були присутня дочка і племінниця Олександри Терентіївни – Тетяна Сова і Тетяна Бондаревська – директор будинку-музею Олеся Гончара в селі Суха Полтавської області, де виріс письменник. Вона розповіла, що багато років триває її дружба з Національними гірничим університетом. Щорічно Тетяна Владиславівна є гостем читань, а студенти і колектив Центру – гостями садиби на Полтавщині. 

Ректор НГУ академік НАН України Геннадій Півняк колись давно, познайомившись з Олександрою Совою, назвав її «Великою сестрою Великого брата». Проректор з навчально-виховної роботи Юрій Хоменко зазначив, що сьогодні вочевидь відчуваються не тільки дружні стосунки гірничого з родиною Гончара, а є і конкретні напрацювання. Центр культури української мови ім. О. Гончара ініціював випуск численних наукових збірників. Сере таких унікальних і вже наразі раритетних - «Праведниця…». До речі, упорядник цієї збірки письменниця, член НСПУ, методист вищої категорії Центру культури української мови імені Олеся Гончара НГУ Леся Степовичка пояснила, що саме ця назва якнайкраще передає образ і характер Олександри Сови.

– Вона одна з небагатьох людей, які тримають цей світ на собі, – охарактеризувала ювілярку Леся Несторівна.

Старший науковий співробітник відділу-музею «Літературне Придніпров’я» Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького Світлана Мартинова розповіла про свої зустрічі з Олександрою Совою. Згадала про свій приїзд за кітелем і галіфе, в яких Олесь Гончар повернувся з війни. Сестра бережно зберігала цей одяг, який слугував братові і повсякденним вбранням під час навчання у Дніпропетровському державному університеті, коли ж прийшов час – передала до музею.

– Тоді в мене склалося враження, що аби сестра так не оберігала брата, не опікувалася ним, Олесеві Гончарові було б набагато важче реалізовувати свій талант, – поділилася своїми думками Світлана Миколаївна. – У нього була велика підтримка в її особі.

На Гончарівських читаннях згадали і про роман «Собор», в якому описана унікальна церковна споруда Новомосковського району. Доктор історичних наук, професор кафедри історії та політичної теорії Ганна Швидько повідомила присутнім про історію створення цього унікального храму. Як відомо, це була остання споруда часів Запорозької Січі, зведена на кошти козаків з використанням дубових дощок і без жодного цвяха.

Старший викладач кафедри історії та політичної теорії НГУ Наталія Костюк говорила, що часто згадує лагідні очі й усмішку Олександри Сови. А ще ті теплі й запашні паляниці, спечені власноруч, з якими Олександра Терентіївна не раз приїздила на Гончарівські читання до гірничого. Своєю присутністю вона наповнювала зустрічі родинним затишком, допомагала по-новому оцінити геніальність її брата. Тепер цей затишок відчувається на читаннях щорічно.

Учасники цьогорічних читань вітали ювілярку в особі її доньки Тетяни, яка з вдячністю слухала поетичну присвяту кандидата філологічних наук Костянтина Дуба сестрі Олеся Гончара – «Свята берегиня», і пісню «Три поради» у виконанні доцента кафедри історії та політичної теорії НГУ Наталії Слободи. Студенти також співали пісні, читали вірші, уривок з роману «Собор» декламували Ярослав Шиман і Микита Нечепуренко. Та останній акорд став найоригінальнішим у низці привітань Олександрі Терентіївні Сові - письменниця Леся Степовичка разом зі студентом з Анголи Елтоном заспівали пісню «Ніч яка місячна…».

Читання продовжилися яскравим ««Весняним колом у вишиванках» біля Гончарової верби, посадженої на подвір’ї Національного гірничого університету Валентиною Гончар, ректором НГУ Геннадієм Півняком і поетом Іваном Драчем. Цього року на Гончарівських читаннях студенти гірничого різних національностей ще раз засвідчили, що Україна – єдина і дружня країна. Біля верби вони співали українських пісень, водили танок і прикрашали зелену весняну красуню стрічками і кульками кольорів українського прапору.

Наталія Андрющенко, ІАЦ НГУ

Фото Станіслава Мардаровського, відеостудія "Юність" НГУ