14.04.2014

Його достойність і гідність визначалися справами всього життя…

Нещодавно до народного музею історії НГУ ім. О.Поля було передано лист, адресований ректору Г.Г. Півняку і датований 6 січня 2006 р. Автор листа – доцент кафедри теоретичної та будівельної механіки Василь Іванович Роздяловський. Його доля була повязана з НГУ у 70-80 роках минулого століття…

Час так швидко збігає… І в жовтні цього року виповнюється 115 років вищому навчальному закладу регіону – Національному гірничому університету. Така дата є вагомим свідченням існування сталих традицій, наукових шкіл, а звідси, цінності і якості освіти. Саме у гірничому можна прослідкувати, як на цьому грунті навчальний заклад розвивася й виріс від вузькопрофільного до університетського рівня. У чому ж саме полягає та атмосфера, яка робить звичайний навчальний заклад Храмом Знань. Безперечно – вона у людях, їх досвіді, досвіді поколінь викладачів, що передають не лише знання, а й мудрість своїм студентам. Більшість з них прямуюють у життя дорогою обраної професії, а деякі теж стають наставниками. Саме у такому середовищі формуються педагоги вищого ґатунку. Вони спроможні роз’яснити здавалось би найскладніші наукові питання, передати глибину розуміння і найголовніше – зацікавити студента не тільки навчальним процесом, а й впливати на становлення людської особистості.

Нещодавно до народного музею історії НГУ ім. О.Поля було передано лист, адресований ректору Г.Г. Півняку і датований 6 січня 2006 р. Автор листа – доцент кафедри теоретичної та будівельної механіки Василь Іванович Роздяловський. Його доля була повязана з НГУ у 70-80 роках минулого століття. У листі він ділиться своїми роздумами з питання відносин „викладач – студент”. Аналізуючи свій педагогічний досвід, Василь Іванович розповідає про власні методи вирішення одвічних питань: як не образити студента? як приділити всім і кожному окремо належну увагу? Василь Іванович навіть пропонує свій вихід зі знайомих багатьом викладачам ситуацій. Як приклад, студент з великим „авансом” отримує оцінку „добре”, але вимагає „відмінно”. Василь Іванович ділиться, як він залучав одногрупників такого студента до процесу оцінювання знань останнього. Автор листа згадує , як його втручання у питання побуту одного з першокурсників допомогло тому залишитися в інституті. При цьому він радить викладачам цікавитися життям своїх учнів, а не лише їхніми знаннями. Крім того, Василь Іванович дає низку пропозицій щодо покращення організації навчального процесу, дипломування тощо.

Варто зазначити, що на час написання листа Василю Івановичу йшов 92-й рік і вже понад сім років він мешкав з дружиною Домнікою Захарівною в Угорщині, куди переїхали жити до дочки. А з гірничого інституту, у зв’язку з виходом на пенсію, він пішов ще у далекому 1979 р. Проте всі ці роки Василь Іванович продовжував жити Гірничим, своєю педагогічною працею, підтримуючи зв’язки з багатьма своїми колегами, а також з Г.Г. Півняком, з яким працював чимало років ще до призначення молодого вченого ректором.

Погортаємо сторінки біографічних записів В.І. Роздяловського, збережені в НГУ і до нині. Василь Іванович народився у м. Кам’янець Гродненської губернії (нині Брестська область Білорусі) у 1914 р. Його батько, Роздяловський Іван Васильович, на той час був студентом лісового інституту, а мати, Марія Степанівна, працювала вчителькою. У 1915 р., під час Першої Світової війни, сім’я евакуювалася до м. Катеринослава. У 1916 р. батько закінчив лісовий інститут у Харкові, після чого з сім’єю переїхав до Смоленської губернії, де у 1923 р. остаточно оселився у м. Рославль. Там у 1930 році В.І. Роздяловський завершив середню школу, після чого працював робочим зв’язку на будівництві залізниці. У 1931 р. він поступив на третій курс Рославльського вечірнього робфаку, після завершення якого у 1933 р. вступив до Московського інституту інженерів залізничного транспорту. Після навчання у 1939 р. В.І. Роздяловського направили на роботу до Московської контори з проектування Байкало-Амурської магістралі, але невдовзі призвали до лав Червоної армії. Служив у залізничних військах, де пройшов шлях від рядового до інженер-капітана. Проходив службу у Забайкальському військовому окрузі, брав участь у Великій Вітчизняній війні на Карельському фронті у 1943-1944 рр. Як військовий інженер займався відновленням залізничних шляхів в Україні. Завершив службу у м. Дніпропетровську. В.І. Роздяловський мав два ордени та 12 медалей. Зокрема, він був нагороджений медалями „За оборону Радянського Заполяр’я”, „За участь у Великій Вітчизняній війні”, „За відновлення підприємств чорної металургії півдня” та ін.

У 1945 р., в Дніпропетровську, В.І. Роздяловський одружився. Його дружина, Домнікія Захарівна, стала супутником Василя Івановича на довгі щасливі роки життя.

Після демобілізації, з 1946 по 1953 р., Василь Іванович працював у Державному проектному інституті „Придніпровський Промбудпроект”. У 1953 р. був обраний на посаду завідувача кафедри будівельних матеріалів і робіт курсу „інженерні конструкції” інженерного факультету Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, де у 1955 р. отримав звання доцента. Після ліквідації факультету, у 1955 р. перейшов працювати до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту на посаду доцента кафедри теоретичної механіки і спротиву матеріалів.

У 1963 р. В.І. Роздяловський перейшов на роботу до Дніпропетровського гірничого інституту (ДГІ) на посаду доцента кафедри теоретичної та будівельної механіки, де працював до кінця своєї трудової кар’єри. Наступного року його направили на лінгвістичні курси до Москви для поглибленого вивчення французької мови. До речі, багато років по тому нею він володів досконало. З вересня 1965 по вересень 1967 року для ВасильяІвановича – відповідальний час: він працював викладачем у Камбоджі і був нагороджений орденом „Командор Камбоджі”.

9 березня 1979 р. В.І. Роздяловський вийшов на пенсію, але продовжував підтримувати зв’язки з інститутом.

Ще працюючи у ДГІ, Василь Іванович неодноразово відвідував свою доньку Олену, яка проживає в Угорщині. До речі, свого часу Олен, філолог, випускниця ДНУ, одружилася з Йожефом Марко, який закінчив Металургійну академію у Дніпропетровську. До Будапешта, В.І. Роздяловський остаточно переїхав разом з дружиною у 1998 році. Василь Іванович протягом всього життя мав високу активну громадську позицію. В Угорщині, вже у поважному віці, він входив до консульського клубу, брав активну участь у створенні і роботі земляцтва України в Будапешті, зокрема, постійно сприяв зустрічам угорців-випускників Дніпропетровських вузів, і, звичайно, продовжував підтримувати постійні контакти з гірничим.

Василя Івановича не стало 23 червня 2007 р. Похований він був на кладовищі міста Сендендре в Угорщині. На могилі подружжя Роздяловських щоліта чорнобривці нагадують про Україну.

Працюючи у ДГІ, В.І. Роздяловський викладав теоретичну механіку, спротив матеріалів, будівельну механіку, займався науково-дослідною роботою. А ще мав захоплення – не на жарт займався розведенням кактусів, навіть був постійним учасником різних виставок..

Яким же викладачем запам’ятався В.І. Роздяловський? З цим запитанням ми звернулися на кафедру будівельної, теоретичної та прикладної механіки, де колись працював Василь Іванович. Старше покоління працівників кафедри добре пам’ятає доцента В.І. Роздяловського. Доцент кафедри Володимир Дмитрович Кірнос теплими і щирими словами згадує свого вчителя, у якого він навчався ще студентом: „Ввічлива, порядна, врівноважена людина”, – говорить Володимир Дмитрович, характеризуючи В.І. Роздяловського. Згадуючи його лекції, В.Д. Кірнос дає їм високу оцінку як з точки зору подання матеріалу, так і вміння завжди тримати увагу аудиторії. Окремим охочим до розмов товаришам на таких лекціях самі студенти не давали змоги «розгорнутися». Характеризуючи Василя Івановича як викладача, В.Д. Кірнос наголошує на його „граничній об’єктивність” при оцінюванні знань студентів, відсутності улюбленців. Ввічливість і тактовність викладача були такими природні ми. Стосовно доступності В.І. Роздяловського для студентів – він може бути прикладом доброзичливості і високої відповідальності. Володимир Дмитрович відзначає, наприклад, що всім надавалася належна увага, а лекції проводилися на такому рівні, що консультації, ставали непотрібними. Зважте, предмет, який викладав В.І. Роздяловський потокові В.Д. Кірноса, був „спротив матеріалів” – не найлегша для засвоєння дисципліна, про яку студенти багатьох поколінь стверджують: „Склав „спротив матеріалів” – можеш одружуватись”.

Сьогодні Національний гірничий університет є активним членом сучасних міжнародних освітніх та наукових організацій (Міжнародне товариство з інженерної педагогіки ІGІР, Європейське товариство з інженерної освіти SEFI). І можна впевнено говорити, що саме такі педагоги як В.І.Роздяловський закладали основу цієї освіти. Ми певні, що його лист викличе зацікавленість у нинішніх фахівців, у ньому вони знайдуть корисні поради.

Що ж формує високопрофесійного педагога, педагога-особистість? В.Д. Кірнос переконаний: окрім характеру людини, природного таланту та знань, напевно, важливу роль відіграє життєвий досвід. В.І. Роздяловський прожив довге й сповнене подій життя, був ветераном Великої Вітчизняної війни, власними руками відновлював зруйновану інфраструктуру післявоєнної України, пройшов довгий викладацький шлях, зберігаючи високу людяність і повагу

В НГУ 12 квітня відбудеться відкриття виставки-експозиції книг родинної бібліотеки, фотографій, документі, присвячене 100-річчю дня народження Василя Івановича Роздяловського. Можемо передбачити з якою пошаною, учні та друзі людину, згадають його колеги що була уособленням найкращих традицій, які і є головною сутністю справжнього університету. Пам'ять про родину Роздяловських зберігає і науково-технічна бібліотека НГУ, саме сюди передали вони свою сімейну бібліотеку. Скільком студентам і викладачам ця технічна і художня література допомогла сформувати своє світосприйняття.

До ювілею Василя Івановича Роздяловського його донька Олена, зять Йожеф, онуки Ольга та Віктор, надіслали фотографії, з яких ніби відчуваєш схвальність і напутні побажання Вчителя. Тож з бистриною часу, з виром завдань і проблем, пошуків нехай не зміліє бистрина добра і пам’яті про справжнього педагога. Його достойність і гідність визначалися справами всього життя…

Ігор Нікітенко, завідувач народного музею історії ім. О. Поля НГУ