Столярне ремесло цінувалося в усі часи, а тих, хто володів ним, називали «майстер – золоті руки». В нашому університеті є такий умілець – столяр Ігор Польжок. У його виробах з дерева відчувається тепло і політ фантазії. Звичайна поличка у нього – несподівана, за формою схожа, наприклад, на яблуко. Дитяче двоповерхове ліжко – як лялечка, оздоблене ажурною в’яззю і до того ж ще й зручне! Скрині, шафи, сотні вікон і дверей – з ліку зіб’єшся, стільки він їх створив. Будь-яку дерев’яну річ Ігор вміє зробити оригінальною – чи то зруб колодязя, чи оклад для ікони, чи сучасний комод.

Любов до столярства у Ігоря з’явилася ще в дитинстві. Самостійно малий школярик виготовляв стільці й столи, та не прості прямокутні, а округлі. Помітьте, все це вручну, бо і лобзика не мав тоді хлопчина.

Після школи навчався столярній справі в профтехучилищі. Потім – служба в армії у десантних військах, де був не слабкого десятка, стрибав 40 разів з парашутом! Спробував себе і як водій тролейбуса. Але руки скучали за деревом.

З Рівненщини потрапив до Дніпропетровська, де мешкала його сестра. Попрацював деякий час на будівництві, а коли запропонували роботу в майстернях нашого університету, погодився і вже 23 роки тут столярує.

Місто на Дніпрі стало його долею і в сімейному житті. Зустрів тут гарну дівчину Ліну, всього місяць пострічалися, а живуть разом вже 30 років! Син Андрій теж перейняв від батька столярське вміння. У ході розмови Ігор кілька разів згадує дружину: «Вона за спеціальністю кухар. Ось погляньте, які оригінальні блюда готує Ліна!» (показує світлини). І справді замилуєшся її салатами, наприклад, на морську тематику – у вигляді крабів, мушлів та інших екзотичних зображень.

Всі, хто знає Ігоря, відгукуються про нього добрими словами. Бо він людина відкрита, готова допомогти іншим. Голова жіночої ради Любов Павлівна Лупацій говорить, що відкрила його як дорогоцінну перлину, навіть не очікувала, що людина вміє робити з дерева такі чудеса. Жіноча рада вдячна йому за допомогу в оригінальному оформленні сцени та фотозон на кількох заходах.

Приємно усвідомлювати, що поряд є такі люди, як Ігор. Він любить працювати з деревом і воно відповідає йому взаємністю. На запитання, який виріб для нього найдорожчий, Ігор відповідає : «Всі, бо це ніби діти твої, в яких вкладаєш душу».